Name: Адвокат у сімейних справах
Address: Золотоустівська, 4 оф. 5, Київ, UA
Telephone: +38(097) 321-14-56
Price range: $$

Ще до початку війни питання організації подорожей та незаконного переміщення дітей за межі країни турбувало багатьох батьків, особливо після розлучення. Наразі держава потурбувалася про спрощення формальностей, однак залишається багато нюансів, на які потрібно зважати, аби не зіштовхнутися з додатковими проблемами. Окремо стоїть проблема повернення незаконно переміщених хлопчиків та дівчат. Розглянемо ключові нюанси дитячих закордонних подорожей.

Чинне національне законодавство встановлює, що будь-який громадянин має право вільно та самостійно виїжджати в інші країни, якщо йому виповнилося 16 років та є потрібні документи. Щодо осіб молодше цього віку ЦКУ, а саме – ст. 313, встановлює певні обмеження – на їх виїзд повинні погодитися усиновлювачі, батьки або піклувальники. Більше того, діти мають подорожувати разом з ними або в супроводі уповноважених ними осіб за виключення випадків, які викладені в ч. 1 та ч. 2 зазначеної вище статті ЦКУ.

Важливо! Під час воєнного стану закон дозволяє перетинати кордон з дитиною батькові або матері без попереднього звернення до нотаріуса та посвідчення згоди іншого з батьків чи усиновлювачів.

Проконсультуватися додатково можна у представників ДПСУ за номерами:

+38 (044) 527-63-63 – тарифікація здійснюється відповідно до тарифів оператора при здійсненні дзвінків в межах країни чи за кордоном;
1598 чи 0 800 218 808 – багатоканальна лінія для дзвінків з мобільних та стаціонарних телефонів в Україні.

У більшості випадків матері чи батьку не потрібно витрачати час, зусилля та гроші на отримання нотаріально посвідченої згоді до завершення дії воєнного стану, але в цьому виникає необхідність при оформленні віз в деякі держави на кшталт Канади.

Основні умови виїзду українських громадян під час воєнного стану викладені в пунктах 21-25 відповідних Правил, які діють після затвердження постанови Кабміну №57 від 27.01.1995 року (далі – Правила). Вони стосуються різних категорій населення, включаючи звичайних дітей (здорових, з тяжкими хворобами та інвалідів), усиновлених малюків та тих, хто за законом позбавлені піклування батьків.

В 15 та 16 абзацах п. 23 зазначається, що після того, як неповнолітня особа із супроводжуючим досягають кінцевої точки подорожі, батько чи матір повинні протягом 1 робочого дня встати на тимчасовий консульський облік в обраній для перебування країні. В свою чергу, представники українського консульства за 1 робочий день повинні через Міністерство закордонних справ повідомити про місцезнаходження дитини наступні органи: Національну соціальну сервісну службу та Мінсоцполітики.

У випадках, коли в законного представника немає точної інформації щодо того, яким чином сина або доньку вивезли за межі країни, він може на сайті https://dpsu.gov.ua/ua/Elektronne-zvernennya подати запит на отримання цієї інформації від Адміністрації ДПСУ. Саме ця структура відповідно до пп. 4 п. 4 Положення Кабміну №533 від 16.10.2014 року виконує контрольно-пропускні функції під час переміщення через кордон вантажів, транспорту та людей.

Правові особливості захисту дітей у разі незаконного вивезення за межі країни та реалізації права на спілкування

Національне та міжнародне законодавство орієнтовані перш за все на захист інтересів дітей. Активна співпраця в цій сфері призвела до підписання Україною та ще 85 державами Конвенції, що врегульовує цивільно-правові моменти, пов’язані з викраденням дітей та вивезенням їх за межі рідних країн. Документ діє від 25.10.1980 року та підписаний наступними державами: Австралія, Австрія, Албанія, Андорра, Аргентина, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Бельгія, Болгарія, Болівія, Боснія і Герцеговина, Бразилія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Венесуела, Вірменія, Габон, Гайана, Гвінея, Гондурас, Греція, Грузія, Данія, Еквадор, Естонія, Замбія, Ізраїль, Ісландія, Іспанія, Італія, Ірак, Ірландія, Казахстан, Канада, Китай (прийняття від імені Гонконгу і Макао), Кіпр, Колумбія, Корея, Куба, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Маврикій, Мальта, Марокко, Мексика, Молдова, Монако, Королівство Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Пакистан, Панама, Перу, Південно-Африканська Республіка, Північна Македонія, Республіка Польща, Португалія, Румунія, Сальвадор, Сан-Марино, Сейшельські острови, Сербія, Сінгапур, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Туніс, Узбекистан, Угорщина, Уругвай, Філіппіни, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Чилі, Чорногорія, Швейцарія, Швеція, Ямайка, Японія.

Мета документу – забезпечити максимально швидке повернення незаконно вивезених дітей додому, попередити їхнє утримання за кордоном та гарантувати виконання країнами-учасницями єдиних правил щодо опіки та доступу. Ключові моменти, що встановлює Конвенція:

жоден з батьків чи піклувальників не може вирішувати питання про зміну місця перебування дитини без попередження іншого, тобто вони мають дійти згоди щодо того, де буде проживати син чи донька. Тільки після цього є можливість перетину кордону. Також обидва мають право знати точне місце перебування дитини;
у разі вивезення дитини за кордон без погодження з іншим піклувальником (за його наявності) її мають в найкоротші терміни повернути до країни постійного проживання. Вже після цього уповноважені держструктури вирішуватимуть питання щодо участі батьків у вихованні та визначати оптимальне для малюка місце проживання.

В ст. 16 ЗУ № 2402-III вказано, що обоє батьків мають:

надавати одне одному можливість вільно спілкуватися та виховувати дитину, незалежно від країни її перебування (якщо інше не встановлено законом);
здійснювати своєчасне повернення доньки або сина додому після контакту з рідною людиною в іншій країні;
змінювати місце проживання з урахуванням встановлених Правил.

Зазначені нормі діють по відношенню до усіх дітей, які мешкають на території країн-учасниць перед тим, як їхні права порушують. Втім, статтею 5 Конвенції передбачається можливість тимчасового переміщення за межі території постійного проживання. Якщо ніхто не проти переїзду за кордон, то той з батьків, що залишається в рідній країни, може скористатися своїм правом доступу до дитини, підставою для забезпечення котрого є ст. 21 цього документа.

Договірні країни мають сприяти врегулюванню питання якнайшвидшого повернення дітей на батьківщину. В Україні під час вирішення подібних питань керуються нормами, що вказані в постанові Кабміну №952 від 10.07.2006 року (далі – Порядок). Кожна справа індивідуальна, тому не завжди батькам вдається отримати потрібний їм результат. Збільшити ймовірність успіху дозволяє співпраця з досвідченим юристом із самого початку.

Можете отримати ЮРИДИЧНУ КОНСУЛЬТАЦІЮ від наших сімейних адвокатів

Телефонуйте в офіс адвоката з розлучення, телефон в Києві +38(097) 321-14-56 Viber, WhatsApp, Telegram ми розпочнемо процедуру розлучення в найближчі 24 години

Подання заяви задля повернення сина/доньки в Україну чи отримання можливості спілкування при перебуванні в іншій державі

Батькам, чиї діти були вивезені за межі рідної країни для постійного перебування, варто зважати на неможливість одночасного звернення щодо повернення сина чи доньки та надання їм можливостей для спілкування. Але є нюанс – паралельно з поданням заяви є можливість отримання тимчасового доступу в судовому порядку чи за допомогою закордонного компетентного органа, який займається питаннями опіки та піклування.

	Повернення дитини	Спілкування (доступ чи контакт) з дитиною
Особливості застосування Конвенції	- Правила, які встановлені Конвенцією, діють між Україною та іншими країнами, де проживає або утримується дитина. - Використання передбачених міжнародним документом правил актуальне лише в тому випадку, якщо сину чи доньці на момент звернення із відповідною заявою не виповнилося 16 років. - Перед перетином кордону та зміною місця перебування дитина мінімум 12 місяців постійно проживала в Україні. - Дитина не повернулася на батьківщину після того, як сплив термін, вказаний в документі, що дозволив вивезти її за кордон, або строк, який передбачений ст. 157 СКУ. - Заявник справно виконував свої обов’язки по відношенню до дитини до того, як її вивезли або незаконно почали утримувати за кордоном. Неможливо застосувати Конвенцію, якщо матір або батько були обмежені в батьківських правах. Дізнатися детальніше про документи, які можна використовувати (зокрема в період воєнного часу) для вивезення дітей за кордон, можна шляхом вивчення Правил. Метою Конвенції є захист дітей та прав батьків виключно у тих випадках, коли малюків вивозять з країни для постійного, а не тимчасового проживання. Також її пункти не застосовуються за наявності в того з батьків, хто супроводжує дитину, нотаріальної згоди другого на переїзд за кордон	- Положення Конвенції діють між Україною та тією державою, куди прибула дитина для постійного проживання, або на території якої її незаконно утримують. - Використання передбачених міжнародним документом правил актуальне лише в тому випадку, якщо сину чи доньці на момент звернення із відповідною заявою не виповнилося 16 років. Між тим, хто звертається із заявою, та дитиною мають бути встановлені та належним чином підтверджені родинні зв’язки

	Повернення дитини	Спілкування (доступ чи контакт) з дитиною
Хто має право подати звернення	рідні матір, батько; піклувальник, що має відповідне судове рішення чи документ від органу опіки та піклування, який підтверджує його права на опіку; ті, хто отримав статус батьків-вихователів; прийомні батьки за наявності усіх підтверджувальних документів; патронатні матір та батько – ця категорія має можливість звертатися із заявою виключно під час воєнного стану; керуючі дитячими будинками та іншими закладами, де діти перебувають на постійній основі. Але є умова – керівник має бути законним представником дитини з усіма підтверджувальними документами. Форма власності, тип та підпорядкування закладу значення не мають.	хтось з батьків чи усиновлювачів; повнолітні дієздатні брати чи сестри; дід чи баба, прадід чи прабаба; вітчим або мачуха.

	Повернення дитини
До якого органу звертатися	У заявника є можливість (відповідно до ст. 8 та 21) самостійно обирати, куди звертатися з прохання повернути сина/доньку в рідну країну або надати можливість з нею спілкуватися. Наявні 2 варіанти: 1. Звернутися до українського Мін'юсту чи його міжрегіонального представництва. В першому випадку потрібно буде надіслати лист на адресу вул. Городецького, 13, м. Київ, індекс 01001 або написати на e-mail [email protected]. У разі здійснення зв’язку електронною поштою усі графічні дані, зокрема фотографії, мають надаватися в форматі ".pdf". Серед додаткових умов – наявність української та іншомовної версії кожного файлу (мова, обрана для перекладу, має бути офіційною в державі, де перебуває дитина). 2. Подати запит до центрального органу тієї держави, де знаходиться син/донька, або де її незаконно утримують. На сайті https://cutt.ly/wJIxHtV можна знайти перелік компетентних держструктур Договірних країн.

	Повернення дитини	Спілкування (доступ чи контакт) з дитиною
Терміни звернення	Краще за все ініціювати вирішення питання одразу після отримання інформації щодо зміни країни проживання дитини або її незаконного вивезення за кордон. Подати заяву бажано протягом 12 місяців після виїзду, адже практика показує, що у випадку звернення пізніше є велика ймовірність відмови запиту через те, що дитина тривалий час вже перебуває в новому оточенні та встигла там прижитися. Аби прискорити процес, варто скористатися послугами юристів, які допоможуть з текстом заяви, підготовкою та поданням документів.	Немає обмежень

	Повернення дитини	Спілкування (доступ чи контакт) з дитиною
Етапи подачі заяви	1. Вивчення рекомендацій щодо заповнення заяви, які викладені на сайті https://cutt.ly/8JIXzN6. 2. Заповнення форми звернення та підписання її . На документі має стояти власноручний підпис батька чи матері. Форма представлена в Додатку 1 до Порядку. Важливо! Текст заяви має містити згадку про країну, де наразі знаходиться дитина, чи декілька держав, куди, як вважає заявник, могли вивезти сина/доньку. Також потрібно зазначити усі відомі адреси ймовірного перебування дитини. 3. Заповнення та проставлення підпису на довіреності, передбаченій ст. 28 Конвенції. 4. Підготовка паперів. До заяви обов'язково додають довідку про місце реєстрації дитини та свідоцтво про її народження, а також судові рішення або рішення органів опіки та піклування, які стосуються встановлення місця проживання сина/доньки, фотографії дитини та особи, яка перетнула кордон (якщо є) чи/та наразі проживає разом з нею. Можна прикладати й інші документи, якщо вони мають відношення до ситуації, що склалася, та сприятимуть позитивному рішенню по справі. 5. Здійснення та додання перекладів усіх документів, які надаються разом із заявою. Тут є декілька важливих правил: кожен документ має надаватися окремо, перекладати потрібно виключно на офіційну мову тієї країни, куди передадуть папери, також потрібно потурбуватися про скріплення та засвідчення документів перекладачем. Потреби у нотаріальному засвідченні оригіналів та перекладів, консульській легалізації чи проставленні апостиля немає. 6. Підписання та надання згоди на обробку персональної інформації до компетентних органів державної влади в Україні та тій країні, куди надійдуть документи. Цього вимагає ЗУ № 2297-VI. Виконувати переклад згоди не треба. 7. Надсилання документів, що передбачені пунктами 2-6, до Мін’юсту. До основного пакету треба додати супровідний лист, повідомивши електронну пошту та телефонний номер заявника.	1. Вивчення рекомендацій щодо заповнення заяви щодо отримання доступу до сина/доньки, які викладені на сайті https://cutt.ly/zJI5isP. 2. Заповнення форми звернення та підписання її . На документі має стояти власноручний підпис батька чи матері. Форма представлена в Додатку 2 до Порядку. Важливо! Текст заяви має містити інформацію про країну, де наразі знаходиться дитина, а також про адресу перебування дитини за кордоном, якщо вона відома. 3. Заповнення та проставлення підпису на довіреності, передбаченій ст. 28 Конвенції. 4. Сбір та додання документів до заяви. Потрібні будуть: копія свідоцтва про народження сина/доньки та судових рішень чи рішень органів опіки та піклування, які стосуються встановлення порядку участі в житті дитини батьків (якщо є). В перелік також входять фотографії малюка чи підлітка та особи, яка перебуває з ним за кордоном. 5. Переклад усіх документів, які стосуються справи, починаючи від заяви та довіреності, закінчуючи довідками. Кожен документ має надаватися окремо, перекладати потрібно виключно на офіційну мову тієї країни, куди передадуть папери, також потрібно потурбуватися про скріплення та засвідчення документів перекладачем. Потреби у нотаріальному засвідченні оригіналів та перекладів, консульській легалізації чи проставленні апостиля немає. 6. Підписання та надання згоди на обробку персональної інформації до компетентних органів державної влади в Україні та тій країні, куди надійдуть документи. Цього вимагає ЗУ № 2297-VI. Виконувати переклад згоди не треба. 7. Надсилання документів, що передбачені пунктами 2-6, до Мін’юсту. До основного пакету треба додати супровідний лист, повідомивши електронну пошту та телефонний номер заявника.

Важливо! У випадку, коли пересиланням документів займається представник чи адвокат, потрібно завчасно потурбуватися про юридичне закріплення його прав діяти від імені кліякому законодавство надає право на подання заяви в межах дії Конвенції. Підтверджувальні документи на довірену особу чи адвоката потрібнавати до основного пакету документів (переклад не потрібен

Можете отримати ЮРИДИЧНУ КОНСУЛЬТАЦІЮ від наших сімейних адвокатів

Чому справу можуть закрити?

Виконання запитів від батьків щодо отримання можливості спілкування з дитиною чи повернення її на батьківщину не завжди є можливим. До підстав, за якими справа, відкрита за звернення матері чи батька, закривається, відносяться:

неможливість вийти на зв'язок з автором заяви – рішення про закриття приймається після того, як Мін’юст не отримує від заявника відповіді на свій запит у письмовому вигляді протягом півроку після відправлення листа;
відмова ініціатора справи від подальших дій;
укладення сторонами мирової угоди, де чітко прописуються шляхи вирішення спірних питань, пов’язаних з проживанням та процесом доступу до сина/доньки;
повернення дитини в рідну країну;
набрання чинності судового рішення, яке підтверджує вирішення по суті питання щодо надання позивачеві можливості контактувати з дитиною;
відсутність будь-яких відомостей щодо місця перебування сина/доньки заявника та особи, яка відповідальна за вивезення чи утримання дитини за кордоном;
неможливість оскарження рішення суду першої чи апеляційної інстанції через відсутність підстав для апеляційного чи касаційного звернення;
відсутність інформації про повернення дитини на батьківщину. Виняток становлять лише ситуації, коли фактичне місцезнаходження було встановлене поліцейськими;
проходження 6 місяців від отримання заявником повідомлення про суд іншої країни, який уповноважений розглядати справу на підставі положень Конвенції, відносно тих держав, що відповідно до ст. 26 і 42 цього документу зробили таке застереження. Продовження справи в таких випадках можливе лише тоді, коли національне законодавство іншої країни сприяє заявникам по таким справам;
закінчення 6-місячного строку після надання заявникові відомостей про суд України, який має повноваження для розгляду справи на підставі положень Конвенції, відносно тих держав, що відповідно до ст. 26 і 42 цього документу зробили таке застереження. Також правило діє, якщо зацікавлена особа будь-яким чином призначила приватного представника чи найняла адвоката;
прийняття рішення про надання особі, яка на теперішній час проживає з дитиною в України та опікується нею, а також дитині статусу біженця чи особи, котрій потрібен додатковий захист з боку держави. Закриття справи відбувається після отримання відомостей про таке рішення від ДМС;
отримання повідомлення від центрального органу іншої країни про закриття справи. Таке рішення виносять, якщо немає можливості через особливості національного законодавства вжити заходів по отриманому зверненню чи після здійснення усіх можливих заходів, які вказані в ст. 7 Конвенції;
надіслання органу досудового розслідування уповноваженим представником виконавчої служби повідомлення, що громадянин з заборгованістю вчинив кримінальний злочин, що призвело до закінчення виконавчого провадження. Виключенням є справи, коли боржник оскаржує в судовому порядку рішення державного виконавця, за рахунок чого виконавче провадження відновлюється.

Юридична база та механізм взаємодії компетентних органів різних держав щодо питань захисту дітей

Основним документом, який врегульовує питання, пов’язані з визначенням меж компетенції, правом, заходами щодо несення батьками/опікунами відповідальності за дітей, є Конвенція від 19.10.1996 року. В Україні вона почала діяти з 01.02.2008 року, визначаючи механізм вирішення спорів при вивезенні дітей за межі країни для постійного проживання чи обмеженні доступу до них. Серед інших учасників: Албанія, Вірменія, Австралія, Австрія, Барбадос, Бельгія, Болгарія, Коста-Ріка, Хорватія, Кіпр, Чеська Республіка, Данія, Домініканська Республіка, Еквадор, Естонія, Фіджі, Фінляндія, Франція, Грузія, ФРН, Греція, Гайна, Гондурас, Угорщина, Ірландія, Італія, Латвія, Лесото, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Чорногорія, Мороко, Королівство Нідерланди, Нікарагуа, Норвегія, Парагвай, Польща, Португалія, Румунія, РФ, Сербія, Словаччина, Словенія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина, Великобританія, Уругвай.

Після набрання документу чинності усі заходи, які направлені за забезпечення захисту дітей та ухвалені українськими компетентними органами, повинні бути визнаними на території всіх держав-учасниць. Це правило, передбачене ст. 23 Конвенції 1996 року, діє на рішення органів опіки та судів про:

переміщення в спеціалізований заклад;
створення дитячого будинку сімейного типу;
позбавлення батьківських прав;
призначення опікуна;
усиновлення тощо.

Трапляється так, що батько чи матір, які прагнуть скористатися своїми правами за межами України, діють не через Міністерство юстиції. Тоді перед наданням документів до іноземної компетентної служби потрібно пройти легалізацію та перекласти відповідне рішення на офіційну мову країни, де знаходиться дитина. Якщо переклад на офіційну мову неможливий (наприклад, немає акредитованих перекладачів), дозволяється надавати переклад на французькій чи англійській мові.

За потреби у виконанні певних дій відповідно до прийнятого в рідній країні рішення зацікавлена особа може у встановленому іноземним законодавством порядку подати запит про визнання чи невизнання зазначених в ньому заходів. Це передбачається статтею 24, причому варто зважати на можливість застосування положень міжнародного документа за різних умов:

коли син/донька перебуває за межами України, і відносно дитини повинні виконуватись попередньо прийняті на батьківщині рішення;
якщо дитина знаходиться на українській території, і відносно неї діють рішення, які приймали іноземні компетентні органи.

Важливо! Вирішальним під час врегулювання справ із застосуванням положень Конвенції 1996 року є саме те, де дитина проживає, а не яке у неї громадянство.

Зауважимо, що в документі не передбачені конкретні схеми, які б дозволяли забезпечити повернення додому дітей, які утримуються за кордоном чи були туди переміщені без законних підстав. Але стаття 7 встановлює, що в такому випадку до того моменту, як дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій країні органи рідної держави (тієї, де вона мешкала до переміщення) зберігають свою юрисдикцію.

За допомогою центрального органа є можливість відправити запит від різноманітних компетентних органів. Підґрунтям для їх складання та надання є статті 31-32 і 34-36 Конвенції 1996 року. Вони можуть бути пов’язані з наступними моментами:

Передачею відомостей щодо встановлених заходів захисту дітей.
Виконанням в межах юрисдикцію органу певних заходів захисту відповідно до отриманого запиту.
Наданням відомостей про те, в яких умовах проживає дитина.
Необхідністю вжити додаткові заходи, аби убезпечити життя та здоров'я дитини, а також гарантувати цілісність та захист її майна.
Інформуванням про наявність негативних факторів, впливу яких зазнає дитина, а також тих дій, які вже були виконані або лише розглядаються задля уникнення небезпеки.
Допомогою під час з’ясування місцезнаходження сина/доньки у випадку, коли є підстави турбуватися про їхню безпеку.
Пошуком мирного шляху вирішення справи за допомогою додаткових заходів, зокрема медіації.

До категорії інших компетентних держструктур відносять органи опіки та піклування всіх рівнів і суди усіх інстанцій. Вони уповноважені приймати рішення, які б допомагали захищати дітей та їхні майнові права відповідно до положень Конвенції 1996 року.

Взаємодія між учасниками процесу проходить наступним чином:

Від одного з компетентних органів Мін’юст отримує належним чином оформлений запит із певним проханням чи інформацією.
Національний центральній орган передає запит до іноземного компетентного органу.
Після опрацювання запиту уповноважені особи державної структури іншої країни передають Мін’юсту відомості про виконані заходи або зібрані дані.
Відправник запиту отримує офіційне повідомлення про результати розгляду запиту за кордоном.

Такий механізм може здаватися складним і довготривалим, і дійсно, інколи потрібно досить довго чекати, але за підтримки досвідчених юристів період підготовки можна скоротити, адже багато часу займає саме збір документів та заповнення формулярів.

Ще декілька суттєвих нюансів, які варто брати до уваги:

після того як Україна відповідно до статей 34,36 зробила застереження про встановлення центральним органом по питанням захисту дітей Мін’юст, саме до цього органа потрібно надсилати усі запити;
задля успішного використання можливостей, які надає Конвенція 1996 року, потрібно дуже відповідально підійти до ідентифікації дитини. Запит не вдасться опрацювати та виконати, якщо в ньому не будуть чітко прописані ім’я, прізвище, по батькові, дата та місце народження;
коли мова йде про звернення від звичайних громадян, то потрібно обов'язково вказувати ФІО дитини та обох батьків чи інших законних представників, надавати відомості про те, які дії щодо дитячого захисту раніше вживалися. Додатково потрібно довести, чому потрібно негайно щось робити – зазвичай мова йде про наявність ризику для здоров’я, неналежні умови проживання, факти нанесення фізичної чи моральної шкоди. Окрім версії на рідній мові потрібно зробити переклад на ту мову, яка має статус офіційної в тій державі, куди Міністерство юстиції передасть запит.