Name: Адвокат у сімейних справах
Address: Золотоустівська, 4 оф. 5, Київ, UA
Telephone: +38(097) 321-14-56
Price range: $$

Не лише матеріальні питання доводиться вирішувати чоловіку й жінці, які перестали жити однією сім'єю, але мають спільну дитину. Зазвичай хтось один проживає з неповнолітнім та опікується ним, а інший приймає участь в процесі виховання, однак, не завжди дорослим вдається дійти згоди щодо того, в яким саме спосіб це відбуватиметься. Існує декілька варіантів законного вирішення таких конфліктів.

Особливості вирішення спорів з приводу виховання неповнолітніх

Головні засади щодо прав та обов’язків матері й батька по відношенню до дитини викладені в ЗУ № 2402-III від 24 квітня 2001 року та в положеннях СКУ. Так, в ст. 11 вищезазначеного закону вказано, що у кожного неповнолітнього є право проживати у родині з обома батьками або з кимось одним із них, отримуючи потрібну йому турботу та матеріальне забезпечення. Немає різниці, з ким саме мешкатиме малюк, адже обов’язки й права батьків рівні, і перш за все дорослі повинні піклуватися саме про дитячі інтереси під час прийняття рішень щодо нащадка.

Відповідно до ст. 157 СКУ, вирішення питань, які пов’язані з дитиною, здійснюється спільно його батьками. Однак, розраховувати на повноцінну участь в процесі виховання малечі чоловік та жінка можуть лише в тому разі, якщо не проживають окремо від неї. І саме в таких випадках між колишнім подружжям виникають суперечки. Найбільше турбують питання, які стосуються:

виховного процесу;
місця проживання неповнолітнього;
періодичності, тривалості та умов проведення зустрічей з тим з батьків, хто проживає окремо.

Зауважимо, що в ч. 3 ст. 157 СКУ чітко прописано, що особа, яка щоденно опікується дитиною та мешкає з нею, не повинна забороняти або якимось чином перешкоджати іншому з батьків приймати участь в її житті. Якщо немає загрози життю, здоров’ю, розвитку та в цілому психологічному стану сина чи доньки, батько чи матір не можуть обмежувати один одного у праві брати участь в виховному процесі та зустрічатися з нащадком.

Задля уникнення зайвих суперечок батьки можуть врегулювати питання, пов’язані із реалізацією батьківських прав та обов’язків, шляхом укладання відповідного договору. Документ повинен бути оформлений в письмовій формі та посвідчуватися в нотаріальній конторі – тільки тоді він матиме юридичну силу. В ньому сторони можуть вказати різноманітні аспекти участі в житті неповнолітнього того з дорослим, хто проживає окремо, наприклад:

де постійно проживатиме син чи донька;
як часто відбуватимуться зустрічі з батьком або матір’ю, що живе окремо;
яким чином вирішуватимуться поточні питання щодо виховання;
за яким графіком будуть надходити аліментні платежі та в якому розмірі вони надаватимуться;
інші питання.

Підписання договору не відміняє передбаченого ст. 15 ЗУ № 2402-III права неповнолітнього зустрічатися особисто та іншим чином контактувати з тим з дорослих, хто с ним не мешкає.

Участь у вирішенні спорів органу опіки та піклування

Той факт, що пара перестала жити разом, не означає, що дитина не може спілкуватися та підтримувати стосунки з тим з рідних людей, хто проживає в іншому місці. Батько чи матір можуть домовитися щодо зустрічей, порядку утримання та інших важливих речей або ж залучити до цього процесу орган опіки та піклування. Така можливість передбачена в ст. 158 СКУ. В цьому випадку будь-хто з батьків має право підготувати та подати у компетентний орган заяву задля отримання офіційного рішення щодо того, яким чином той, хто живе окремо, прийматиме участь у житті неповнолітнього.

З метою забезпечення дитячих інтересів представники органу опіки та піклування детально вивчають:

які житлові умови мають батьки;
яке у них ставлення до неповнолітнього;
чи мають вони можливість фінансово утримувати сина чи доньку;
чи є інші важливі обставини, які впливають на якість життя малюка в кожній з родин, наприклад, чи є у батька/матері новий партнер та інші діти.

За законом після винесення рішення обоє з батьків мають його виконувати в повному обсязі. У разі ухилення під передбачених цим документом обов’язків особа, яка не мешкає з неповнолітнім, має право претендувати на отримання моральної та фінансової компенсації в передбаченому законом порядку.

Судове вирішення суперечок щодо участи у вихованні батька чи матері, що проживає окремо від дитини

Навіть за наявності ухваленого рішення органу опіки та піклування щодо способів участі в житті малюка, інший з батьків може не давати бачитися з ним або іншим чином перешкоджати підтриманню особистих стосунків між ними. У разі порушення прав матері або батька, який не живе з неповнолітнім, є можливість їх відстояти в судовому порядку. У своєму зверненні громадянин чи громадянка повинні описати ситуацію та вимагати усунути ті перешкоди, які не дозволяють реалізувати батьківські права.

Після вивчення усіх обставин справи суддя може:

Призначити регулярні або періодичні побачення.
Надати дозвіл на проведення спільного відпочинку.
Врегулювати питання щодо відвідування сином чи донькою місця, де мешкає позивач.
Визначити тривалість зустрічей та місце їхнього проведення.

Інколи спілкування дозволяється лише за присутності третьої особи поряд з дитиною, наприклад, через проблемі зі здоров'ям або через інші суттєві обставини.

Ключове значення під час прийняття рішення відносно участі у вихованні мають:

наявність у когось з дорослих поганих звичок (надмірне вживання алкоголю, прийом наркотичних речовин тощо);
загальний стан здоров’я неповнолітнього;
наявність у дорослих психічних відхилень;
сумлінність виконання батьківських обов’язків;
відносини дитини з батьками, прихильність до когось з них;
вік сина чи доньки.

На підставі отриманої заяви від заінтересованої сторони на час розгляду справи та винесення рішення суд може зупинити рішення, як прийняв орган опіки та піклування відносно режиму спілкування з дитиною. Якщо інший з батьків відмовиться виконувати судове рішення, тоді є ймовірність передання неповнолітнього для проживання з тим дорослим, хто живе окремо, якщо той належним чином оформить та подасть відповідну заяву. Окрім цього, порушник має компенсувати йому чи їй нанесену шкоду (і матеріальну, і моральну).

Можете отримати ЮРИДИЧНУ КОНСУЛЬТАЦІЮ від наших сімейних адвокатів

Телефонуйте в офіс адвоката з розлучення, телефон в Києві +38(097) 321-14-56 Viber, WhatsApp, Telegram ми розпочнемо процедуру розлучення в найближчі 24 години

Послідовність дій під час вирішення питання щодо місця проживання

Якщо керуватися загальним правилом, то батьки мають між собою домовитися, з ким із них мешкатиме син або донька, зважаючи на сукупність життєвих обставин, вік та вподобання дитини. Відповідно до ст. 160 СКУ, якщо малюку менше 10 років, тоді прийняття рішення покладається виключно на колишнє подружжя. Після досягнення десятирічного віку дитина вже має право висловлювати власну думку щодо кращого для себе місця проживання. У віці від 14 років саме підліток вирішує, з ким йому хочеться жити.

Якщо між дорослими виникає конфлікт щодо питань, пов’язаних з визначенням місця проживання неповнолітнього, тоді до справи залучають суд чи орган опіки та піклування. Задля прийняття оптимального для малюка рішення представники компетентних органів аналізують:

скільки років дитині;
з ким вона жила до звернення до суду чи органу опіки та піклування;
наскільки сумлінно кожен з батьків виконує свій обов’язок турбуватися про сина чи доньку;
в яких умовах проживають позивач та відповідач по справі;
чи є у малюка системні проблеми зі здоров'ям.

Якщо під час перевірки виявиться, що жоден з батьків не може гарантувати дитини нормальні умови зростання (не має стабільного заробітку, приймає наркотики, живе в антисанітарних умовах тощо), тоді орган опіки та піклування може віддати неповнолітнього для проживання близьким родичам. Попередньо дід, баба, тітка, дядько повинні подати відповідну заяву та пройти таку саму перевірку, як батьки. У разі відсутності осіб, які б могли опікуватися неповнолітнім, можливе прийняття рішення щодо відібрання малюка. В такому випадку обов’язки щодо виховання передаються органу опіки та піклування.

Викрадення або незаконна зміна іншим способом встановленого місця проживання неповнолітньої особи може загрожує необхідністю відшкодування моральної та матеріальної шкоди тому, з ким мешкала дитина. Він/вона також може звернутися з позовною заявою про повернення сина чи доньки. Лише в одному випадку малюка не повертають до колишнього місця проживання – якщо це небезпечно для його життя чи здоров’я або суперечить його інтересам.

Тимчасовий виїзд дитини за кордон з тим з батьків, з ким вона мешкає

Служба з питань дітей за місцем проживання неповнолітнього перед виїздом повинна надати висновок з підтвердженням того, де та з ким він живе. Аби його отримати матір чи батько, який мешкає з сином або донькою, повинен зібрати на надати значний перелік документів, до якого входять заява та довідка про місце проживання неповнолітнього та заявника (якщо ці відомості відсутні в паспорті), а також копії наступних документів:

паспорт заявника та дитини (якщо є);
свідоцтво про народження сина чи доньки;
судове рішення, яке підтверджує факт розлучення (якщо є);
висновок лікарсько-консультативної комісії медичного закладу, оформлений відповідно до вимог МОЗ, якщо у малюка є інвалідність, органна хвороба, внутрішньоутробні ураження ЦНС, вроджені вади розвитку, інсулінозалежний діабет, інші тяжкі патології.

Необхідність надання цих паперів передбачена ч. 5 ст. 157 СКУ для тих випадків, коли виникає потреба здійснити подорож з дитиною в іншу країну для:

участі в спортивних, творчих або інших змаганнях;
проходження лікування, реабілітації чи оздоровчої програми;
виступу на конференціях, фестивалях чи учнівських олімпіадах;
відпочинку з родичем або разом з туристичною групою.

Представники компетентного органу повинні розглянути заяву, відвідати квартиру чи будинок, де проживає дитина, а також поспілкуватися з неповнолітнім (якщо його вік більше 14 років) та за можливості з тим з батьків, хто живе окремо. На основі отриманих відомостей затверджується висновок про підтвердження місця проживання або заявникові відмовляють у наданні цього документа. Другий варіант можливий, якщо:

не був поданий весь перелік необхідних документів;
після спілкування з дитиною були виявлені неправдиві дані щодо зазначеного заявником місця її проживання;
є судове рішення, відповідного до якого відкрито провадження щодо визначення питання, з ким мешкатиме неповнолітній, або там зазначено, що малюк повинен жити з іншим із батьків.

Після винесення рішення є 10 днів на його оскарження, після чого воно набирає юридичної сили. Заявник в такому разі отримує завірену копію розпорядження, яку має надати для перевірки під час виїзду за кордон.

За що можуть позбавити батьківських прав?

Якщо батько чи матір не здатні піклуватися про дітей та створювати їм нормальні умови для всебічного розвитку, тоді до них застосовується такий захід як позбавлення прав. Таке рішення відносно батьків може прийняти виключно суд за наявності наступних підстав, передбачених ст. 164 СКУ. Так відбувається, якщо вони:

завдають дитині тілесних ушкоджень або є причиною значного погіршення її психологічного стану;
різними способами уникають виконання обов’язків щодо забезпечення та виховання;
залишають новонародженого в пологовому будинку чи іншому медичному закладі, не маючи на це поважних причин, та не повертаються за нею або не проявляють турботи до неї протягом півроку;
мають алкогольну або наркотичну залежність та відмовляються від лікування;
залучають неповнолітнього до примусової праці;
знаходяться в тюрмі, отримавши покарання за умисне вчинення кримінального злочину по відношенню до дитини.

Перераховані причини застосовуються лише в тому випадку, якщо батько або матір є повнолітніми дієздатними громадянами. Існує можливість позбавлення прав щодо усіх дітей в родини або щодо одного з них.

В процесі розгляду справи суддя може ініціювати початок кримінального провадження, якщо побачить у діях або бездіяльності матері і/та батька ознаки правопорушення по відношенню до неповнолітнього. Якщо рішення про позбавлення батьківських прав не оскаржується, то його надсилають в територіальній орган ДРАЦС за місцем проживання неповнолітнього одразу після того, як воно набере законної сили.

Чим загрожує матері й батьку невиконання обов’язків перед дитиною

Відповідно до ст. 164 СКУ, основним різновидом покарання за відсутність піклування про дитину є позбавлення батьківських прав. Але додатково передбачається несення порушниками відповідальності за нормами адміністративного та кримінального права. Якщо хтось з них чи іншим законний представник не забезпечує неповнолітньому належні умови життя та розвитку, тоді він має сплатити штраф, передбачений ст. 184 КУпАП:

850-1700 грн. при першому правопорушенні;
1700-5100 грн. у разі повторного вчинення злочину протягом року.

Окрім цього, передбачається покарання у вигляді 6-8 НМДГ (102-136 грн.) штрафу за доведення дитини до стану алкогольного чи наркотичного сп’яніння.

У випадках, коли вдається довести, що опікуни, батьки чи піклувальники злісно не виконували свої обов’язки по відношенню до неповнолітнього, суд може засудити їх до обмеження чи позбавлення волі на строк від 2 до 5 років, що передбачено в ст. 166 ККУ.

Серед інших покарань, які використовуються до безвідповідальних батьків:

позбавлення чи обмеження волі до 3 років за примусову участь сина або доньки у занятті жебрацтвом;
штраф у розмірі 100-200 (1700-3400 грн.) НМДГ чи громадські роботи протягом 80-120 годин або виправні роботи до 1 року за умисне тривале ухилення від аліментних платежів неповнолітніх або повнолітніх непрацездатних дітей чи батьків. Інколи за таке порушення можуть, відповідно до частини першої статті 164 ККУ, обмежити волю до 2 років;
обмеження волі на 2-5 років за невиконання батьківських обов’язків, що призвело до тяжких наслідків (погіршення здоров’я дитини, каліцтва тощо);
позбавлення волі на 3-7 років за залучення неповнолітніх до кримінальної діяльності, азартних ігор, систематичного вживання спиртних напоїв.